мене зовсім не розуміють батьки. почали вони проявляти свою батьківську турботу коли мені 19. гуляти вони хочуть разом, щоб я постійно з ними була. мало приділяли мені часу коли була дитиною, а зараз хочуть наздогнати втрачене. мене це злить, я хочу гуляти, знайомитись з новими людьми, проводити час з друзями. і так працюю, і літо проходить повз мене, і зараз вони мені забороняють гуляти. не пояснити зараз мої почуття. я хочу вже швидше поїхати в вінницю і приїжджати тільки тоді коли дійсно скучила.

мені подобаються наші розмови, такі прості, веселі, де ми злимось і одночасно ти називаєш мене кошенятком і сонечком. я не хочу цього, але це так мило і якось хвилююче.
мене спитали, що між нами, я не знала що відповісти, між нами нічого і одночасно… щось зовсім незрозуміле.
мені важко так дружити, важко назвати це дружбою, і просто спілкуванням назвати не можна.
хочу втекти від своїх думок, які постійно мене переслідують, хочу втекти від людей, які постійно мені щось нав'язують, хочу легкості, відкритості, щирості, відвертості…