мені так добре з тобою
прокидаюсь і вже повідомлення від тебе, день проходить в переписці з тобою, ввечері бачимось. і начеб то ми вже переговорили про все на світі, але ні, завжди є що обговорити, про що поговорити.
мені подобаються твої поцілунки, торкання твоїх рук, сильні обійми, поряд з тобою відчуваю себе захищеною і такою "твоєю". звикла я до тебе…
не хочу повністю віддаватись почуттям, я стаю незрозумілою для себе, я відчуваю ті емоції, які так глибоко в собі ховаю, а ще не час. але я все одно непідвладна цьому. хочу цілувати тебе, обіймати, бути поруч, прокидатись з тобою.
мені подобається коли називаєш мене твоєю, коли говориш з батьками про мене, хоча мене це дуже соромить, мені мило коли називаєш "нєвестою" і кажеш цьом цьом мій мур. це все так мило.
а скільки часу нам треба було, щоб все це зрозуміти!?
мій С. мій мур:*